Дух свободи як матеріальна субстанція
Притча
У 2034 році група дослідників Мюнхенського університету Людвига-Максиміліана (LMU) опублікувала в журналі Nature сенсаційну статтю про відкриття матеріального субстрату так званого «духу свободи» (spirit of freedom) –
поняття, широко вживаного політиками й публіцистами, але науково невизначеного. Стаття стверджувала, що дослідникам вдалося виділити та вивчити спеціальну газоподібну речовину, яку назвали SF-573. Потрапляючи в організм, ця речовина нібито викликає непоборний потяг до свободи і за певних обставин легко поширюється в людських колективах.
Агенство доручило мені взяти інтерв’ю в авторів цієї неймовірної гіпотези та з’ясувати – наскільки відкриття відповідає правді. Справа в тому, що журнал Nature останніми роками неодноразово звинувачували в поширенні фейкових новин й публікації сфальсифікованих результатів лабораторних досліджень.
Уважно вивчивши список авторів дослідження (два німці, японець, американець і українець, професор Можар) я вирішив звернутись до земляка; додзвонився до нього й він люб’язно погодився зустрітися зі мною. Люб’язність могла пояснюватись тим, що Агенство платило великі гонорари в євро чи глобо особам, які погодились дати інтерв’ю.
Я мешкав тоді в Швеції, в Еребру, старовинному університетському місті; знімав квартиру неподалік від королівського замку, башти якого стояли на воді й надихали на роздуми про таємниці середньовіччя; владу в місті ще не перейняли мусульмани й поліція успішно боролася з кримінальними хорватськими угрупуваннями; ввечері можна було спокійно гуляти в парку, помилуватися фонтанами й цвітом японської сакури.
Я був вирішив дістатися Гамбурга на поромі, прихопивши з собою улюблений гібридний джип Вольво ХС-110, але друзі відмовили від цієї затії: війна між Польщею та Німеччиною перетворила Балтійське море в небезпечне місце для пасажирських суден. Довелося летіти, хоча небо також несло ракетні загрози. Хоч би як, я опинився в Мюнхені на Людвігштрассе, де перед входом до величної будівлі, схожої на собор, мене чекав професор Василь Можар, дальній нащадок приват-доцента Можара з Ярополя, який не схотів віддати свого коня Пегаса на потреби революції. Привітно посміхаючись, нащадок - молода людина з поголеним черепом й темнорудою борідкою -повів мене до університетської бібліотеки, де знайшов затишне місце для розмови.Пояснив, що до лабораторних приміщень вхід суворо заборонений з огляду на воєнний стан.
Розкрив лептоп й увімкнув екран.
Я побачив клітку, в якій сиділа мавпа, яка спокійно гризла банан. Увійшов Можар у зеленому халаті й респіраторі й підніс до мавпиного носа невеличкий балончик , розприскавши якусь речовину. Через деякий час мавпа, яка до того поводилася дуже мляво, почала занепокоєно рухатись, потім учепилася лапами за грати, спробувала їх розхитати.
Згодом картина стала страшною. У мавпу наче вселилися біси: у нападі сказу вона заходилась гризти грати й нарешті зламала їх. Можар втік з лабораторії, бо мавпа видерлася з клітки й почала нищити обладнання в приміщенні. Нарешті її сили вичерпалися й вона ледве залізла назад до клітки, де впала в глибоку кому.
Можар вимкнув лептоп й попередив:
-Прошу про це не писати, бо ми порушили європейську конвенцію про захист хребетних тварин 1986 року. Але інакше не могли. Кращого доказу немає. Це – пряма дія «духу свободи».
Він розповів чимало цікавих подробиць – як шукали вони цю речовину, як виділили в чистому вигляді, як визначали хімічну формулу та як шукали поклади SF-573. Великі запаси цієї речовини знайшли у Польщі, але у зв'язку з війною пошуки припинилися.
-А в Україні? – спитав я.
Можар уважно подивився на мене.
-Ви розумієте, що наше відкриття має велике військово-стратегічне значення. Розвідки кількох країн намагаються отримати результати наших досліджень. Тому ми засекретили їх. Уявляєте, як можна використати цю речовину? Викликати повстання у будь-якій країні. Спровокувати непокору військового керівництва, саботаж бізнесу, опір суспільства.
Він таємниче озирнувся.
-Тільки не для публікації, - сказав пошепки. -Як земляку. На кладовищі Пер-Лашез у Парижі в колумбарії зберігається прах Нестора Івановича Махна. Я вважаю його найвидатнішим українським повстанцем. Ми провели заміри урни. Рівень SF-573 був у десять разів вищий за норму! Моє наступне завдання – дістатися запорізьких степів і розшукати поклади «духу свободи». Уявляєте – скільки грошей можна заробити на цьому! Ніякі рідкоземи не йдуть у ніяке порівняння!
Його обличчя рапторм засвітилося, наче різдвяна ялинка і я подумав, що він божевільний.
***
Випивши в Хофбройхаус три кухлі пива та з'ївши швайнсхаксе (свинячі голяшки) з квашеною капустою, я відбув до Швеції. Одразу ж почав працювати над інтерв'ю Можара: домовилися з ним, що вишлю текст на авторизацію. Коли вже скінчив роботу, пролунав дзвінок Карла Бендета.
-Ти як? – спитав він.
-Вже закінчую,- бадьоро відповів я.
-Вже не треба. Інтерв'ю знімаємо. Виплатимо тобі половину гонорару, вибач. В журналі Science вийшла розгромна стаття, яку підписали кілька лауреатів Нобеліської премії. Вони пишуть, що ніякої речовини свободи не існує. Це маячня. Вигадка тих з Мюнхена. Натомість вони стверджують, что в Колумбійському університеті біофізики та нейрохіміки відкрили субстанцію невільництва, рабства. І що у вісімдесяти процентів людей у мозку можна знайти цю речовину. Збирайся до Нью-Йорка. Сплатимо бізнес-клас.
-Fucking shit, - лайнувся я. – Ніякого Нью-Йорку. Я їду до Запоріжжя. Шукати сліди Махна.
Бендет невдоволено вимкнув телефон.
Я не сказав йому, що ми домовились з Можаром організувати експедицію в степову Україну, де, за припущенням професора, ховаються найбагатші в світі поклади «духу свободи».
Про результати повідомлю окремо.
Юрій ЩЕРБАК,
письменник і дипломат, Голова Ради НМФ, лауреат Національної премії Тараса Шевченка