Особа, яка зазнала фізичний примусу, звільняється від відповідальності

Все частіше в інформаційному просторі можна зустріти роз’яснення про фізичний примус і відповідальність за нього, адже з повномасштабним військовим вторгненням росії на територію України значно зріс ризик застосування такого примусу до українських громадян.

У час військової агресії бувають випадки, коли людина усвідомлювала небезпечність своїх вчинків, передбачає їх шкідливі наслідки, проте перебуває під примусом та позбавлена можливості керувати своїми вчинками.

Згідно статті 40 Кримінального кодексу України не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Під фізичним примусом у цій статті розуміється застосування щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення протиправних дій або до протиправного невчинення певних дій всупереч її волі.

Фізичний примус (насильство) – це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити кримінальне правопорушення(наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо). Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).

Дії, які є фізичним примусом:

1) або позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв'язування, позбавлення волі із замкненням у приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості, тощо);

2) або спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні тощо).

Психічний примус – це погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити кримінальне правопорушення.

Під психічним примусом розуміється вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі до вчинення певних протиправних дій або до протиправної бездіяльності. Психічним примусом, зокрема, є:

1) погроза застосування відповідного фізичного насильства, у т. ч. за допомогою зброї;

2) застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності;

3) знищення або погроза знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності;

4) погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці;

5) вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів.

Питання про відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а так само під впливом психічного примусу відповідно до ч. 2 ст. 40 вирішується на основі положень Кримінального кодексу про крайню необхідність.

Фізичний чи психічний примус у таких випадках має розглядатись як своєрідний прояв небезпеки, яка загрожує особі, її рідним, близьким, іншим людям, доля яких є важливою для даної особи, їх законним правам та інтересам.

Особа, яка застосувала фізичний чи психічний примус і примусила іншу особу до протиправних дій чи бездіяльності, підлягає кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам внаслідок застосованого нею примусу незалежно від того, чи визнано злочином поведінку особи, щодо якої застосовано примус.

У випадках, коли діяння, яким здійснено фізичний чи психічний примус, містить ознаки самостійного злочину, поведінка особи, яка застосувала примус, за наявності підстав потребує кваліфікації за сукупністю злочинів. Проте ситуації, коли статтею КК, за якою кваліфікуються дії особи, що застосувала примус, охоплюється і сам примус, і та шкода правоохоронюваним інтересам, яка стала наслідком примусу (як, наприклад, при вимаганні, ст. 189), кваліфікації за сукупністю не потребують.

Якщо особа визнається винною у вчиненні злочину, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити цей злочин є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. 6 ч. 1 ст. 66).