News Ukraine

Анорексія - психіатричне захворювання: інтерв'ю з клінічною та реабілітаційною психологинею Златославою Філь

Анорексія - психіатричне захворювання: інтерв'ю з клінічною та реабілітаційною психологинею Златославою Філь
407277 ПЕРЕГЛЯДІВ

" Заплющіть очі... Уявіть, що ви в пекарні. Навколо запах смачних круасанів, булочок, еклерів. І ви просто вмираєте з голоду. Ви мрієте про шматочок наполеону. Але ваш страх сильніший. Якщо ви проковтнете бодай ложку йогурту, в голові прозвучить: "Ти огидна свиня". Так пише американська журналістка Гаррієт Браун у своїй книзі " Смілива дівчинка їсть".
29 квітня 2021 року 12-річна дівчинка з Одеси померла від анорексії. Напередодні її госпіталізували до лікарні, але стан дитини вже був надто критичний. Дівчинка виховувалася в хорошій, благонадійній родині. Однак, намагання схуднути все більше й більше, призвело до летального випадку.
Приголомшливі сповіді дівчат, які прагнуть отримати гарну фігуру, спантеличують увесь світ. Останній випадок стався нещодавно. Але насправді таких історій вдосталь. Хоча в Україні, як такого діагнозу анорексії не має, та й офіційної статистики ніхто не веде. Хоча кількість звернень до психоневрологічної лікарні деталі збільшується.
Колись анорексію вважали хворобою манекенниць. Зараз же такий стан організму став популярним в реальному житті й вже давно зійшов з подіумів. Анорексія — це ніяка не дієта, це психічне захворювання, яке породжує найбільшу кількість випадків смертності серед психологічних, неврологічних розладів. Українські родини, які зіткнулися з цією проблемою, довго йдуть до шляху одужання. Часто воно дороге й неефективне. Однак, потрапляючи в сітку хвороби, люди намагаються йти до останнього.
Клінічна та реабілітаційна психологиня, кандидатка в психотерапевти Златослава Філь стверджує, що діагностичні критерії допоможуть схарактеризувати розлади харчової поведінки у підлітків. Так насамперед це відмова підтримувати масу тіла на рівні мінімальної норми для даного віку і зростання (наприклад, хворий втрачає на 15% більше, ніж мінімальна його маса тіла); неможливість досягнути бажаного приросту маси тіла під час періоду зростання, що призводить до зниження маси тіла на 15% в порівнянні з очікуваним збільшенням кілограмів. Спочатку втрата ваги досягається внаслідок обмеження загальної кількості спожитої їжі, потім відбувається жорсткий контроль асортименту продуктів. Додатково до цього можуть бути залучені деякі типи очисних процедур (наприклад, викликання блювоти, невиправдане використання проносних і сечогінних засобів) або ж фізичних навантажень з метою втрати ваги. Сильний страх перед збільшенням маси тіла або можливістю погладшати, навіть якщо реальна вага не досягає норми. Зі зниженням ваги страх збільшення маси тіла не зменшується, і навіть навпаки, в багатьох випадках заклопотаність щодо ваги зростає паралельно з реальною його втратою. Зміна сприйняття власної ваги або форми тіла впливає на самооцінку людини. Спостерігаються зміни в уявленнях про власне тіло (його форму і розміри): сприйняття й оцінка зовнішнього вигляду і ваги стають спотвореними. Рівень самооцінки надмірно залежить від сприйняття ваги та форми тіла. Зменшення ваги вважається чудовою перемогою та показником залізної самодисципліни, в той час, як збільшення ваги сприймається як недопустима втрата здатності до самоконтролю. Всупереч тому що деякі з пацієнтів можуть звітувати щодо своєї худорби, як правило, заперечують серйозність наслідків для їх фізичного здоров'я.
Також вони можуть демонструвати депресивні симптоми такі як розлади настрою, тенденція до самоізоляції, дратівливість, безсоння і зниження сексуального інтересу. Часто спостерігаються явно виражені обсесивно-компульсивні симптоми, які можуть бути пов'язані або не пов'язані з їжею (наприклад, суперечливість ідей щодо їжі, колекціонування кулінарних рецептів); хворі можуть відчувати незручність, коли їдять в присутності інших людей, відчувати себе неприйнятими у суспільстві, відсутність спонтанності в міжособистісних відносинах, принижувати ініціативу у вираженні емоцій. Отже, анорексія з'являється під впливом, як власного прагнення підлітка до ідеалів, так і внаслідок оточення.
Виникнення нервової анорексії, спричиняє страх їжі. Якщо на перших стадіях захворювання, хворий зменшує собі раціон, то з часом він починає просто боятися їжі. Виникає страх пожувати чи проковтнути їжу, та супроводжується почуттям немов би "зараз лусну".
"Перші симптоми захворювання анорексією проявляються в поведінці та зовнішньому вигляді хворого в результаті переживання стресового періоду або ж в спробі взяти під контроль своє життя. Їжа виступає об'єктом, який є єдиним підвладним контролю людини. Мова йде більше про страх втратити контроль над їжею, а ніж страх їжі. До того ж у підлітка з розладом харчової поведінки прийняття їжі асоціюється із соромом, тривогою і злістю. Тоді як уникнення їжі, навпаки, дає йому можливість відчути досягнення, силу", - каже психологиня.
Це тривога, яка виникає на підсвідомому рівні. Хворому важко впоратися зі страхом самостійно, тому він/вона зменшує раціон.
Златослава Філь стверджує, що головні причини розвитку анорексії можна розділити на чотири сфери: біологічна сфера — порушення гормонів та дії нейромедіаторів (серотоніну, дофаміну, норадреналіну), які регулюють так звану харчову поведінку; особистісна або психологічна сфера — перфекціонізм щодо зовнішнього вигляду і помилкове відчуття неповноцінності при невідповідності реалій (маси тіла) вигаданим ідеалом; соціальна сфера — ознаки нервової анорексії з'являються через постійний тиск громадської думки та стереотипи, котрі полягають в тому, що худорба — це мало не головна ознака фізичної краси; стресова сфера — ситуації з негативним відтінком (складний випадок в колективі навчального закладу, булінг, смерть рідних, розлучення з коханою людиною).
Діагностувати захворювання важко. Адже в зоні ризику, як правило, підлітки. За словами клінічної та реабілітаційної психологині вони переживають хронічну психотравматичну подію; комплекс неповноцінності, щеплений в ранньому віці в результаті неправильного виховання; спадковість, обтяжена психічною патологією (обсесивно-компульсивний розлад, депресії, шизофренія, розлади особистості драматичного кластера); акцентуація особистості; прагнення досягнути вищих соціальних стандартів (перебільшене прагнення до досконалості, безкомпромісності, пунктуальності); інфантилізм. Батьки вважають, що в цьому віці їх діти вже більш самостійні. Тож намагаються не контролювати такі речі, як харчування чи похід в туалет. Також виявити анорексію відразу не так і легко. Дорослі починають звертатися до різних спеціалістів. Зокрема, мова йде про гастроентеролога, дієтолога. Дівчаткам рекомендують обстеження в гінекології. Адже надмірне голодування призводить до зменшення ваги тіла й (тимчасове) зупинення місячних.
Анорексія — психіатричне захворювання за Міжнародною класифікацією хвороб МКХ-10. Тож сімейні лікарі чи інші спеціалісти мають звернути увагу на кричущі симптоми.
"Психологи, котрі спеціалізуються на харчовій залежності, рекомендують амбулаторне лікування. Однак, останнє ефективне у випадку, якщо підліток страждає від анорексії менш як 6 місяців. Стаціонарні умови, а саме реабілітаційний центр в Україні не створені. До прикладу, в роботі з харчовою проблемою я використовую психотерапевтичне втручання змішаного типу. Тому що працюю, як з людиною, яка страждає порушенням харчової поведінки, так і системою її відносин. Зазвичай, лікування відбувається за участі рідних. Потім зустрічі з хворим відбуваються без інших людей. Проте, я намагаюся зустрітися з родиною хоча б один раз протягом всієї терапії. Адже анорексія — це розлад, який пов'язує воєдино всіх членів родини. Це спільна проблема. Іноді трапляються випадки, що людина з анорексією, відмовляється пройти терапію. Тоді на консультацію залучають лише членів сім'ї. В 6 випадках з 10 я працюю через родину, ні разу не зустрівшись з хворим. Частіше траплялося, що після декількох сесій з членами родини, хворий на анорексію приймав рішення прийти до терапевта самостійно. Якщо ж, навпаки, сім'я відмовляється зустрітися хоча б один раз з лікарем, то це може свідчити про те, що сім'ї важко усвідомлювати долю рідної їм людини", - каже психологиня.
Родина не може вплинути на запобігання захворюванню. Дорослі можуть лише адекватно виховувати свою дитину до навколишнього середовища. Наразі ефективним методом зі сторони батьків є розповіді про різні тіла та різних людей. Всі різні, але всі ми особистості. І не варте наше здоров'я ніяких "кубиків" на тілі.
"Батьки можуть виявити проблему й запропонувати свою допомогу дитині. Адже підліток різко втрачає вагу, переймається своїм зовнішнім виглядом, вмістом жиру в продуктах, калоріями та дієтами, відмовляється їсти разом з родиною та друзями, нервує, коли доводиться їсти в присутності інших людей; скаржиться на закрепи, болі в животі, швидку втому та брак енергії; спостерігає порушення менструального циклу або повну відсутність менструації; повідомляє про сухість шкіри, ламкість нігтів, випадіння волосся. Варто відразу звернутися до психолога, який має досвід роботи з харчовими проблемами", - говорить Златослава Філь.
В Україні не існує стаціонарних закладів реабілітації. Також в українських школах мало говорять про булінг, який пов'язаний з виникненням анорексії. Насамперед вчителів мають вчити на тренінгах, вебінарах темі цькування, аби в майбутньому вони мали змогу виявити в підлітків захворювання на ранніх стадіях.
Україна потребує закладів, де навчатимуть методам протидії анорексії. Вони мають бути побудовані на обєктивних та масових дослідженнях та експертних думках. До того ж батьки та лікарі стверджують, що проблеми розладів харчової поведінки потрібно порушувати на державному рівні. Психологиня каже, що актуальним є розпочати об'єктивні дослідження та вивчення анорексії, як психіатричної залежності, серед населення України та висвітлювати /інформувати про результати й можливі наслідки.

Мої відео