“ALLELUIA”: ДОВГООЧІКУВАНИЙ КОНЦЕРТ ВІДБУВСЯ!

Якщо згадати недавні події нашого життя, до яких можна застосувати епітет “довгоочікувана”, то це означення, поза всяким сумнівом, підходить до концерту духовної музики “Аlleluia”, який відбувся 23 серпня у Кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла. Власне, відбутися він мав іще 28 червня, але тоді погіршення ситуації з СOVID-19 спричинилося до перенесення події на сприятливіший період. Нині, коли Луцьк потрапив до “жовтої” зони карантину, стало можливим і проведення концерту.
Розпочалося дійство, як зазвичай, із короткого вступного слова ведучої ‒ лауреатки обласної літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського Оксани Єфіменко, яка порівняла концерти, що проходять у стінах костелу – величної пам’ятки сакральної архітектури міста Луцька, ‒ з музичними молитвами, звернувши увагу на знаковість події (нині триває Успенський піст), і запросила до виступу Академічний камерний оркестр “Кантабіле” Волинської обласної філармонії на чолі з лауреатом Міжнародної премії “Жезл Йоганна Себастьяна Баха”, народним артистом України Товієм Рівцем.
У захисних масках (прикмета часу) музиканти того дня, на мій погляд грали ще з більшою віддачею (а не “з віддачею” вони грати просто не вміють ‒ школа керівника!). А сам Маестро, явивши нові грані свого віртуозного таланту скрипаля й диригента, задавав тон кожному з них. Не хотілося б у християнському храмі згадувати про магію, але нічого не вдієш ‒ аура Товія Михайловича підкоряла й залу, і виконавців, ніби й справді за пюпітром стояв якийсь маг, якому не потрібна була навіть чарівна паличка: досить було помаху рук ‒ і навколо творилося диво, і у сферу впливу його впливу слухач втягувався все більше, з кожною новою мелодією (а розпочався концерт славнозвісним твором “Аве Марія” Йоганна Себастьяна Баха ‒ Шарля Гуно).
Творчість Й. С. Баха іноді називають музичним втіленням Євангелія. І в цьому немає якого надмірного перебільшення. Композитор настільки глибоко пізнав і дух, і букву Святого Письма, що музика його справді слугує навіть не ілюстрацією, а ніби тим же текстом, вираженим не у літерах, а в нотах. У цьому можна було пересвідчитися, хоча б послухавши Арію-сопрано з “Магніфікату”, яку в супроводі оркестру “Кантабіле” чудово виконала лауреатка всеукраїнських і міжнародних конкурсів Анастасія Янцур. На радість слухачів, це був не єдиний виступ співачки ‒ в інтерпретації пані Анастасії того дня прозвучали “Аlleluia” Вольганга-Амадея Моцарта, Арії-сопрано №2 та №6 з кантати “Stabat Mater” Джованні Перголезі і, ясна річ, “Аве Марія” Франца Шуберта. Мені особисто довелося слухати цей твір у виконанні багатьох артистів ‒ Зари Долуханової, Мусліма Магомаєва, Віргіліуса Норейки, Робертіно Лоретті, навіть Кріса Нормана, ‒ й кожен із них вносив у трактування образу щось своє. Внесла свою “родзинку” й Анастасія Янцур. Момент, коли, проникливо й задушевно співаючи Шубертів шедевр, артистка склала руки ‒ ніби у молитві, ‒ був дуже доречним і зворушливим.
Назва “Аве Марія” стала на цьому концерті ніби паролем духовності. Окрім творів Баха ‒ Гуно та Шуберта слухачі мали нагоду почути й “Аве Марія” Джуліо Каччіні (популярних нині дискусій щодо авторства тут не торкаюсь). Виконала цей твір талановита юна співачка, учениця Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена, лауреатка міжнародних конкурсів Анна Маковецька. Ясний, чистий голос, щире, дитинне світосприйняття, що будило асоціацію з пастушками, які через чистоту душі сподобилися першими почути вість про народження Спасителя, були ніби цілющим бальзамом для сердець слухачів, ніби відлунням євангельського “Будьте як діти”.
Звучала того дня і українська музика ‒ щедрівка Івана Небесного в обробці Віталія Маника “Ой прилітали два соколоньки” прозвучала у яскравому виконанні солістки Волинської обласної філармонії Соломії Денисюк, а Академічний камерний оркестр “Кантабіле” у пам’ять про незабутнього нашого композитора ‒ Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України Мирослава Скорика, ‒ представив слухачам його геніальну ”Мелодію”. Взагалі “Кантабіле” (як і його незмінний і незамінний керівник – Маестро Товій Рівець) з кожним новим концертом відкривається для шанувальників музики новими блискучими гранями. Не став винятком і цьогорічний концерт “Alleluia” – незалежно, чи йдеться про “Сарабанду” Георга Фрідріха Генделя, чи про“Чакону” Генрі Пьорселла, чи про найтрагічніший фрагмент зі славнозвісного “Реквієму” Моцарта” ‒ “Лакримозу”. І, зрозуміло, не могло не прозвучати всесвітньовідоме “Адажіо”, яке (попри те, що доведено авторство Р. Джадзотто) за традицією зветься (та й, певен, зватиметься й надалі) “Адажіо” Томазо Альбіноні. Цей твір музиканти “Кантабіле” на чолі з його керівником присвятили подвижницькій, саможертовній праці наших лікарів, які рятують людські життя, нерідко ризикуючи своїм, скажімо, під час воєнних дій на Сході України чи в умовах пандемії коронавірусу.
Я колись уже наводив слова Блаженного Августина про те, що хто співає – двічі молиться. Додам до цієї думки відомого богослова – не тільки той, хто співає, а й хто грає високу музику, і той, хто її слухає. Усі, хто виступав 23 серпня, не просто грали й співали ‒ вони жили виконуваними творами. Й недарма помічник голови Волинської обласної державної адміністрації Юрія Погуляйка Сергій Бизов у своєму вдячному слові мовив: “Я не просто прослухав цей концерт – я прожив його”.
Того дня було багато квітів для артистів ‒ від начальниці Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської облдержадміністрації Ольги Чубари, від зворушених слухачів. І певен, що кожен, слухаючи твори, які звучали на концерті духовної музики “Alleluia”, подумки молився, просячи Всевишнього, щоб допоміг зупинити кляту пандемію (а на концертах знову були аншлаги), щоб благословив Україну на розвиток і процвітання, аби стала вона могутньою, багатою, сильною європейською державою, з якою рахуватимуться у світі.

Ігор БЕРЕСТЮК