Оцифрування документальної спадщини Академіка Тронька за підтримки Українського культурного фонду
Проект «Оцифрування документальних пам’яток Музею Фундації Петра Тронька та доповнення його експозиції» за підтримки Українського культурного фонду в межах програми "Культурна спадщина", ЛОТу «Диджиталізація», має на мені оцифрування документальної спадщини Академіка Тронька.
Біографія Академіка Петра Тронька детально відображена в українській та зарубіжних Вікіпедіях, але досі не видана науково достовірна біографія, як і його спогади в кількох томах.
Петро Тимофійович Тронько (12 липня 1915, Заброди – 12 вересня 2011, Київ), видатний український історик, державний і громадський діяч; заступник голови Ради Міністрів Української РСР. Доктор історичних наук, професор, академік НАН України, завідувач відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України (з 1980). Голова правління Національної спілки краєзнавців України (1990-2011). Голова правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (1967-1988), Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини (1996-2011). Заслужений діяч науки і техніки України, почесний громадянин Києва, Харкова, Кам’янця-Подільського, Богодухова та ряду інших міст, Харківської області. Почесний головний редактор журналу «Пам'ятки України. Історія та культура». Головний редактор журналу «Краєзнавство». Голова редколегій 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР» та багатотомної науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». Депутат Верховної Ради УРСР 2-го, 5-11-го скликань.
Народився 12 липня 1915 в селі Забродах (нині Богодухівський район, Харківська область) в селянській родині. Трудову діяльність розпочав 1932 року робітником шахти в місті Дзержинську. Після закінчення учительських курсів у Богодухові працював учителем суспільствознавства і української мови в школі села Кленове Богодухівського району, директором дитячого будинку міста Лебедина. Був курсантом військової школи РСЧА.
Із 1937 року на комсомольській роботі: завідувач відділу пропаганди, 1-й секретар Лебединського районного комітету ЛКСМУ Харківської області. У 1939 році – секретар Сумського обласного комітету ЛКСМУ. Член ВКП(б) з 1939 року.
Депутат Народних Зборів Західної України (1939). У листопаді 1939 – липні 1941 року – 1-й секретар Станіславського обласного комітету ЛКСМУ.
Від перших днів німецько-радянської війни перебував у діючій Червоній армії у складі військ Південно-Західного, Сталінградського, Південного та 4-го Українського фронтів брав участь в обороні Києва та Сталінграда, визволенні Ростова-на-Дону, Донбасу. 6 листопада 1943 року з підрозділами Червоної армії ввійшов до Києва.
1943 року – знову на комсомольській роботі: у 1943 – вересні 1946 року – 1-й секретар Київського обласного комітету ЛКСМУ та 1-й секретар Київського міського комітету ЛКСМУ. У вересні 1946 – 10 жовтня 1947 року – 2-й секретар ЦК ЛКСМУ.
У 1948 році закінчив історичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, історик. Також закінчив Вищу партійну школу при ЦК ВКП(б), Академію суспільних наук при ЦК ВКП(б) (1951). Захистив кандидатську дисертацію за темою «Комсомольське підпілля України в боротьбі проти гітлерівських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни», а 1968 докторську дисертацію за темою – «Український народ в боротьбі проти гітлерівських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945)».
У 1951 – вересні 1952 року – завідувач відділу науки і вищих навчальних закладів Київського обласного комітету КП(б)У, у вересні 1952 – 4 лютого 1961 року – секретар Київського обласного комітету КПУ. У серпні 1960 – березні 1961 року – завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ.
10 березня 1961 – 3 квітня 1978 року – заступник голови Ради Міністрів Української РСР, займався питаннями культури, освіти, охорони здоров'я.
Делегат XXII з'їзду КПРС. Був заступником голови створеного за ініціативою М. Хрущова Всесоюзного оргкомітету з підготовки до сторіччя з дня смерті та 150-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка (1961 та 1964 рр. відповідно). В кінці 1965 року був главою делегації України на 20-й сесії Генеральної асамблеї ООН в Нью-Йорку, особисто вручив тодішньому (1961-1971) Генеральному секретареві ООН У Тану медаль та ювілейне видання творів Тараса Шевченка. Очолював українську урядову делегацію на Всесвітній виставці «ЕКСПО-67» у Монреалі. Керував роботами з відзначення 250-річчя від дня народження Григорія Сковороди в 1972 році, ювілеїв Лесі України, Івана Франка, Леся Мартовича та ін. Депутат ВР УРСР дев'яти скликань.
У березні 1978 обраний академіком і віце-президентом Академії наук УРСР. Президія АН УРСР у березні 1979 року прийняла постанову про створення в Інституті історії відділу історико-краєзнавчих досліджень, який очолив П.Тронько. Велике методологічне значення для подальшої активізації краєзнавчих досліджень мали підготовлені у відділі праці: «Історичне краєзнавство в Українській РСР», «Основні підсумки і подальші завдання історико-краєзнавчих досліджень», «Деякі питання розвитку історичного краєзнавства в Українській РСР» та інші. Співпрацював з Дмитром Лихачовим під час підготовки та проведення IX Світового конгресу славістів, що проходив в Києві в 1984 році.
1967-1988 – голова правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Особисто супроводжував до Києва золоту пектораль, знайдену Б. М. Мозолевським 21 червня 1971 року в кургані Товста Могила біля міста Покров Дніпропетровської області.
За його ініціативою, підтримкою та безпосередньою участю розгорталася робота зі створення Національного музею народної архітектури та побуту України, Національного музею-заповідника запорозького козацтва у Запоріжжі, Меморіального комплексу «Національний музей історії України у Другій світовій війні» та багатьох інших. Будучи заступником голови РМ УРСР керував проектами створення і будівництва палацу культури «Україна» у Києві, встановлення пам'ятників видатним історичним діячам, заснування державних заповідників та музеїв. Ініціював здійснення наукового обґрунтування і відзначення 1500-річчя Києва, а також низки ювілеїв історичних міст республіки.
Ініціював і доклав вирішальних зусиль для відтворення в Києві пам'яток часів Київської Русі: Золотих воріт, ансамблю Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенського собору Києво-Печерської лаври.
Радник Президента України Кучми з питань історико-культурної спадщини (1996-2000), голова Комісії з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (1995-2001). 1996-2011 – голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара.
Очолював Міжвідомчу координаційну раду з питань краєзнавства при Президії НАН України, був головним редактором журналів «Пам'ятки України», «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» та «Краєзнавство». Член Шевченківського комітету. Голова ради Міжнародної організації «Харківське земляцтво». Голова наглядової ради Харківського національного університету імені В.Каразіна.
Помер 12 вересня 2011 року в місті Києві. Похований на Байковому кладовищі (центральна алея, ділянка № 6). 12 вересня 2012 року на могилі було відкрито стелу, архітектори Лариса Скорик. Згодом на стелі було встановлено погруддя.