Презнаменита й прежалісна трагедія новітніх українських Ромео і Джульєтти
Із нової книги притч «Майбутнє Майбутнього»
Сьогодні ця історія, що колись сколихнула Україну, вже призабута, бо накрита темними хмарами нових скандалів й лихих звісток з фронтів Арктики, Євразії та Океанії. Свого часу я та Агентство були причетні до висвітлення подій, що розігралися в Палаці Насолоди, як назвав наш народ Дім з Химерами на Печерську.
Отже, сценою цієї трагедії стала країна – умовно назвімо її «У» (і це не Уругвай чи якась Уганда), місто – «К» (і це не Кіото чи Кенігсберг).
Діючі особи:
Юлія Арамівна Капутікян, згодом Капустіна, 49 років, чорнява південно-пекуча красуня, яку в молодості порівнювали з Теодорою Хазарською, дружиною візантійського імператора Юстиніана.
Ким був той підлабузник, що вигадав таке порівняння – невідомо, але Юля запам’ятала пророцтво й плекала в собі таємну мету – стати якщо не імператрицею Константинополя (теж місто на «К»), то принаймні герцогинею Печерською.
Державою правив старенький Герцог, колишній жонглер пересувного цирку.
Юля посувалася вгору щаблями державної служби, викладеними тілами чиновників з однаковими пиками: навіть найновіші електронні програми розпізнання облич не могли розрізнити цих мочеморд. Юля, яка відрізнялася від натовпу сірих бюрократів не лише вродою, але й розумом, чіпкою пам’яттю, посиленою досконалим знанням суперечливих і заплутаних законів, нарешті доп’ялася до найвищої посади – другої в державі після Герцога.
Стала Верховним Начальником відділу кадрів країни У. Це вона призначала, милувала і карала верхівку влади – міністрів, прокурорів, суддів, генералів, дипломатів, керівників каналів пропаганди , поетів-класиків, головних конструкторів зброєвих фірм та тюремних наглядачів. Без її візи не відбувалися жодні важливі кадрові призначення чи звільнення.
За цю виснажливу, тяжку в моральному сенсі працю, Юлії довелося платити немалу ціну: придбавши від свого чоловіка Капустіна, дрібного ФОПівця, дочку такої ж небесної краси як і мати, кадрова начальниця вигнала чоловіка, аби не ганьбив її під час державних прийомів, коли королі й президенти вітали Юлію й залюбки фоткалися з нею. Роки йшли, влада її посилювалася, прем’єр-міністри підлещувалися до неї, а на день її народження довжелезні черги шикувалися перед Домом з Химерами; крім обов’язкових квітів приносили переважно картини, намальовані місцевими богомазами – Венери та Валькірії, примітивно зображені з претензією на дворову еротику – й близько не наближені до вроди Юлії Арамівни. Після таких урочистостей сміттєвози забирали ці недолугі витвори мистецтва й викидали їх на звалище у Підгірцях.
Однак роки адміністративного зростання, крім задоволення принесли й тривоги. Краса Юлії почала непомітно блякнути: так новенький, сяючий лаком Каділак, поїздивши по сільських путівцях країни Полян, починає згасати й втрачати блиск молдінгів та бамперів, далекосяжне світіння фар й інтимне звучання клаксонів.
Одного разу, побачивши себе в дзеркалі, Юля жахнулась, зрозумівши, що наближається до фатальної цифри 50, межі, за якою розверзається безодня старіння, гормональної катастрофи й клімаксу. І саме тоді її гострий погляд виокремив з натовпу придворних схилянтів одного красеня зі служби охорони.
Час перейти до другої діючої особи нашої трагедії: Роман Монтер, 27 років, старший лейтенант національної безпеки, бодібілдер та заядлий картяр, рекетир, що обслуговував казино в готелі Прем’єр-Палас й одночасно наводив порядок у Критому ринку на Бессарабці, майстер спорту з кікбоксингу , відмінник бойової та політичної підготовки й неперевершений сексуальний партнер всіх суб’єктів жіночої статі, що потрапляли в сферу його уваги. До того ж – ніжний чоловік дружини з Василькова, люблячий батько трирічного Іванчика.
Першої зустрічі, першого погляду Юлії та Романа вистачило, щоб між ними пробігла не іскра, а спалахнула потужна блискавка, коротке замикання на тій небесній трансформаторній станції, що зветься коханням. Пані Юлія призначила Романа начальником особистої охорони й присвоїла воїнське звання «майор Національної безпеки».
Закохані злилися в екстазі такої неприхованої відвертості, що негайно все придворне середовище охрестило їх Ромео і Джульєттою.
Про їхній роман доповіли Герцогу, який в силу свого віку хоч і не брав участі в розвагах Палацу Насолоди, але дуже полюбляв відеозаписи амурних походеньок своїх підлеглих. Кажуть, що він довго дивився на картини вищої любовної акробатики й заплакав. Від нездійсненності своїх бажань? Від розчулення й солідарності? Чи від заздрості? – ніхто не знає.
Агентство зацікавилось цією історією не через бажання зазирнути в чиюсь сексуальну таємницю – і я також ніколи б не погодився брати участь в такому розслідуванні людських гріхів (хоча кохання – чи то гріх?..).
Справа в іншому.
Їхній роман привернув увагу громадськості
незрівнянним ексгібіціонізмом, виставлянням напоказ розкоші придбаних Джульєттою діамантово-золотих прикрас й автомобілів для Ромео, дорогих, наче ракети Пейтріот; незчисленні звабливі напівоголені фото старіючої красуні з силіконовими імплантатами грудей були вкрадені хакерами гурту «Месники» й виставлені на глум у країні, зануреній у війну, руїни та злидні.
На опозиційних каналах з’явилися адреси найдорожчих курортів і готелів світу, де побувала золота парочка. Саме тоді Агентство підготувало сенсаційний матеріал, з яким кожен охочий може познайомитись на нашому сайті, щоб згадати цю призабуту історію.
***
І настав час розплати. Одного похмурого раннього ранку до Будинку з химерами, де містився офіс Джульєтти, прийшли вісім суворих агентів АКК – Антикорупційного Комітету – й замкнули кайданками її ніжні руки з тонкими пальцями (колись красуня грала на фортепіано п’єси Шопена), прикрашеними виробами фірми Graff; прикраси акуратно зняли й склали реєстр вилучених коштовностей. Список був такий великий, що ледь умістився в трьох томах слідчої справи.
Сталь кайданків різала зап’ястя й Джульєта скам’яніло стояла посеред великої зали, а на неї злякано дивилися її підлеглі з кутків. Демократизм арешту полягав у тому, що нікому не вибили зуби прикладом автомату, нікого не повалили на мармурову підлогу, не засліпили вибухом світлошумовї гранати.
Ромео витягли з ліжка його коханки, затаєної від Джульєтти, бо пристрасть його почала зникати в тіні її старіння. Оскільки він спробував чинити опір, бо перебував з вечора у стані сп’яніння, оперативники АКК витверезили його електрошокером й прикрасили ліве око майже чорним синяком. Операція АКК мала кодову назву «Чума» – з натяком на шекспірівський вираз «Чума на обидва ваші доми» й викликала шок у країні.
Виявилось, що парочка коханців побудувала гігантську кримінальну структуру, наклавши регулярну данину на казино, обмінники, торгівельні центри, оптові склади та громадські фонди допомоги фронту, збираючи величезні суми на власні втіхи.
Не зупинятимусь на деталях справи, відомих кожному, хто ще пам’ятає той час народних страждань і знає, до яких наслідків призвела та історія українських Ромео і Джульєтти.
Цікаво інше.
***
...Через багато років після того скандалу я зустрівся з Джульєттою – Юлією Арамівною Капутікян – у Швеції, в місті Карлстад, на березі озера, в маленькому будиночку, схожому радше на повітку для кролів.
Переді мною сиділа стара, худюща жінка з сірим обличчям колишньої алкоголічки, яка курила сигарету за сигаретою, нервово прибираючи сиве нечесане волосся з чола. Про її давню красу мовили лише чорні очі, в яких можна було інколи помітити залишки колишнього пекельного вогню, що спалив її життя.
Вона погодилась на розмову тільки тому, що потребувала грошей, бо жила вкрай убого – існувала на невеличкі подаяння буддистської громади Карлстаду, яких постійно не вистачало.
Ми сиділи за порожнім столом. Вона навіть кави не спроможна була запропонувати. Побачивши чек, що я передав їй, стара Джульєтта похапцем схопила його й сховала до кишені джинсів, наче боялася, що я заберу її гонорар.
– Повірите, я ні в чому не каюсь, ні про що не шкодую, – сказала після довгої паузи, зробивши глибоку затяжку. – Якби мені дали друге життя, я знову б усе повторила... Історія Ромео і Джульєтти, отих з Верони, просто дитячий лемент у порівнянні з нашою. Наївні діти, чисті часи світлого кохання й таємної розпусти... – вона коротко реготнула, хоча обличчя залишалося непроникно суворим.
– Коли я побачила Романа, мені здалося, що грім небесний вдарив і я потрапила в інший світ. Роман казав, що відчув те ж саме... Для мене перестав існувати Герцог, його постійне ідіотське жонглювання яблуками, кадрові справи держави, інтриги в Домі з Химерами, війна, кров і спустошення. Все зупинилося, наче короткий сюжет в Ютубі. Клік – і його нема. Було тільки наше кохання.
Вона на хвилину змовкла й запалила нову сигарету, витягнувши її з пачки найдешевших, тих, що продаються в супермаркетах.
– Після розлучення з Капустіним я так довго стримувала себе... Всю себе віддавала роботі й дочці. Стала схожа на Штучний Інтелект – холодна, раціональна, непідвладна жодним впливам, окрім наказів Герцога, який боявся перевороту і тому на всі посади розставляв своїх людей. Моїми руками це робив. Але мені було байдуже. Саме відчуття безмежної влади вивищувало мене над усіма... Так тривало до зустрічі з Романом. Бо в моєму тілі накопичувалась дика енергія пристрасті, я спочатку цього не розуміла, але якось придивившись до себе в дзеркалі, збагнула, що життя закінчується, що починається ув’ядання – і саме тоді я зустрілася з Романом. І стався вибух.
В неї пересохло в горлі і я налив їй води з крану. Найчистіша озерна холодна вода високого шведського стандарту. Вона пожадливо випила, витерла рот рукавом джинсової куртки й подивилася повз мене, наче крім нас ще хтось був у цьому убогому будинку. Через мить продовжила:
– Це був вибух пристрасті нечуваної сили, коли я втратила сором, почуття обережності, державну гідність, жіночу гордість. Дочка пішла від мене і я дотепер не знаю – де вона, що з нею. Ми кохалися в мене в офісі й всі співробітники чули мої зойки...
Вона знову реготнула і я побачив її зчорнілі зуби. Я дуже не люблю полуничні історії, не дивлюся порнофільми, не хочу гребтися в чужій білизні, бо я радше вікторіанського виховання, й мені неприємні були звіряння цієї старої відьми, розпусної Джульєтти, але я мусив виконати завдання Агентства й тому мовчки слухав Юліну сповідь.
– Саме тоді, на піку наших пристрастей, Роман запропонував мені створити злочинну організацію загальнодержавного масштабу з метою нашого збагачення й захоплення влади.
Мені здалося, що Джульєтта механічно вимовляє цю юридичну формулу , багаторазово повторену під час слідства й кількох судів.
– Тільки я зі своїми владними можливостями могла реалізувати його план, – продовжувала вона. – Я була сповнена щастям кохання як вулик медом, я втратила будь-які гальма, я вірила Роману й в успіх нашого проекту. Ми назвали його «Нірвана» – вищий стан блаженства. Я мріяла мати дитину від Романа, а він відмовляв, просив почекати, коли стане Герцогом, коли нас з ним коронують й наше дитя стане принцом.
І раптом вона впала в стан сказу, люто вдаривши по столу кулаком, від чого склянка з недопитою водою полетіла на підлогу. Їі очі засвітилися на мить вогнем помсти і я злякався тої енергії ненависті, що таїлася в цій немічній, хворій жінці. Врешті-решт, вона легко могла мене вбити кухонним ножем, що висів на стіні поруч.
– Я скажу вам, що сталося насправді! – кричала вона, б’ючи кулаком по столу. – Ніхто цього не знає, ніхто! Ви – перший!
Джульєтта заридала, схиливши сиву голову до столу. Я кинувся за склянкою, щоб набрати води й заспокоїти її. Але вона випростувалась й спокійно сказала:
– Нічого не треба. Все згоріло. І він тепер горить у пеклі. Він був найбільшим зрадником у світі. Такого не знав Шекспір. Роман ЗАПИСУВАВ УСІ МОЇ РОЗМОВИ, УСІ МОЇ ЛЮБОВНІ КРИКИ, УСІ ШЕПОТИ І МОЛЬБИ, ВСІ ТАЄМНИЦІ.
Він носив спеціальний пристрій, замаскований під будильник. Ставив поряд з ліжком, щоб ніби контролювати час. І коли нас заарештували, він повністю здав мене, сказав, що це я створила кримінальну організацію, що я віддавала йому злочинні накази, а не він мені. І тому йому дали рік перебування на фронті, а мені – сімнадцять років каторги.
Вона запалила чергову сигарету. Недопалки складала у порожню пачку. Змовкла, заплющивши очі, даючи мені знати, що бесіда скінчилася.
– А як вам вдалося звільнитися? – спитав я, аби гідно завершити це інтерв’ю і задовільнити цікавість мільйонної аудиторії Агентства.
– Мене перевозили у в’язницю Замок для довічників на Хмельниччині. У воронок вдарив російський дрон, я втекла. Останні свої коштовності віддала бандюкам, які перевезли мене до Польщі. Звідси – сюди, – вона безсило махнула рукою, наче прощаючись. – Ви вже ідіть, я дуже втомилася.
Я попрощався, а Джульєтта так і залишилася сидіти за столом. Під час запису нашої розмови я встиг зробити її фото – й вона нарешті повернулася в країну «У» стражденною і ні в чому не винною Джульєттою, жертвою підступного Ромео, героїнею злочинного кохання й вічних жіночих пристрастей, без яких неможливим було б життя на Землі.
Бо на фото вона знову стала незрівнянною молодою красунею – і ніхто, навіть Карл Бендет, – не могли пояснити природу цього дивовижного явища.
Юрій ЩЕРБАК, письменник і дипломат, Голова Ради НМФ,
лауреат Національної премії Тараса Шевченка