“3+1” – ФОРМУЛА УСПІХУ?

Спершу запитаю читача: два роки – це багато чи мало? Передчуваю відповідь: “Як для кого”. Справді, якщо міряти масштабами Всесвіту, то цей проміжок менший за мить. А за мірками людськими – роки складаються з місяців, місяці з тижнів, тижні – з днів і т. д. Виходить, згаданий період не те щоб довгий, але й не надто короткий. Неповних два роки тому меломани славного міста Лучеська побували на неповторному музичному святі завдяки концерту чудового “Тріо з Галичини” у складі лауреатів всеукраїнських та міжнародних конкурсів Петра Тітяєва (скрипка), Ярослава Мигаля (віолончель) та Анастасії Бойко (фортепіано). Підготований він був до “ЛюдкевичФесту-2017” Це було навіть більше, аніж свято – як автор цих рядків писав тоді у відгуку на згадане дійство, це була віртуальна подорож у просторі й часі до Львова 20-х–30-х років, і не просто до міста Лева, а до Львова музичного, асоційованого у фахівців зі знаковими іменами Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського та ін. За час, що минув, шанувальники серйозної музики встигли вже скучити за цим талановитим тріо, і, мабуть, не один із них “моніторив” улюблених виконавців у Інтернеті, довідуючись: а як там справи у Петра Тітяєва (до речі, лучанина), Анастасії Бойко, Ярослава Мигаля, що нового вони підготували?

Відповідь на це питання лучани одержали 6 вересня, коли прийшли на концерт тріо, який відбувся на сцені Волинського академічного обласного театру ляльок. Власне, це вже виявилося не зовсім тріо, точніше, не лише тріо, позаяк у програмі було заявлено ще й участь відомої співачки, солістки Львівської обласної філармонії, заслуженої артистки України Наталії Дитюк. Розпочалося дійство вступним словом ведучої Оксани Єфіменко, котра представила присутнім виконавців і коротко розповіла про кожного з них. Першим номером концерту став добре знайомий іще з попереднього визиту до Луцька одночастинний “Ноктюрном” Станіслава Людкевича на теми української народної (є підозра, що таки авторської – принаймні, щодо мелодії) пісні “Ой, не світи, місяченьку”. Виступ тріо засвідчив, що у справжніх музикантів-віртуозів не буває “старого” чи “нового” репертуару – навіть до виконуваного багато разів опусу вони вміють додати нові неповторні штрихи, Так, картина української ночі у “Ноктюрні” стала в їх інтерпретації ще об’ємнішою, яскравішою, набувши глибших космомузичних відтінків. Вокальні твори “людкевичівського блоку”, який, зрештою, першим і йшов у концерті (цьогоріч виповнюється 140 років від дня народження Станіслава Пилиповича) прозвучали, коли після “Ноктюрну” ведуча Оксана Єфіменко оголосила вихід Наталії Дитюк. Це були три романси для голосу і фортепіано – два на вірші Олександра Олеся (“Ти моя найкраща пісня”, “Тайна” і один – на слова Уляни Кравченко (“Одна пісня голосненька”). Варто було подивуватися гармонії, яку становили чудове сопрано пані Наталії й фортепіанний супровід, який блискуче здійснювала Анастасія Бойко. Більше того, згадані романси дали вельми чітке уявлення як про доробок Станіслава Людкевича в царині вокальної музики, так і про його поетичні уподобання. Забігаючи наперед, скажу, що у концерті цього разу переважали саме вокальні номери. Так, суто вокальним був наступний “блок” номерів, присвячений видатному композитору світового масштабу Сергієві Рахманінову. Окрім класичного, можна сказати, еталонного освоєння творчості Олександра Пушкіна у романсі “Не пой, красавица при мне” (варто сказати, що чув його я найчастіше в чоловічому виконанні – Сергія Лемешева, Мусліма Магомаєва, Євгена Нестеренка, Дмитра Хворостовського, Олександра Градського, – хоч, звісно, знав і про численні “жіночі” варіанти /як-от, Галини Вишневської чи Олени Образцової/, тож виконання твору Наталією Дитюк доповнило мій слухацький досвід ще однією оригінальною інтерпретацією), увазі шанувальників творчості С. Рахманінова були запропоновані твори, навіяні поезією “срібного віку” (“Островок” на вірші Костянтина Бальмонта) та романси “У моего окна” і “Как мне больно” на слов − Ейнерлінг, а потім − Гусєвої, котра творила під псевдонімом “Галина Гáліна” (саме її перу належать рядки, які свого часу лягли в основу популярної колись пісні “Трансвааль, Трансвааль, страна моя…”). “Рахманіновський блок” (хто хоче, ­ хай придумає іншу назву), що звучав у супроводі славетного тріо, явив неабиякі можливості творчого самовираження як пані Наталії, так і музикантів, котрі не просто акомпанували співачці, а демонстрували при цьому віртуозне володіння інструментами і яскравий мистецький почерк, притаманний лише Петрові Тітяєву, Ярославові Мигалю та Анастасії Бойко.

Сповна виявили себе й музиканти, і солістка також у третьому, заключному “блоці” концертної програми, де була представлена творчість Василя Барвінського – людини надзвичайного таланту і складної, трагічної долі. Усе своє життя після звільнення з таборів, композитор присвятив відновленню свого доробку, знищеного після арешту у 1948 році. На жаль, його здоров’я було непоправно підірване у неволі, й повністю відновити написане завадила передчасна смерть, але й те, що пощастило відродити, варте подиву й без перебільшення є творчим подвигом пана Василя. Ця частина концерту (як і “людкевичівський блок”) теж розпочалася своєрідним“дежавю” – відомим своєю внутрішньою “драматургією” тричастинним Тріо для скрипки, віолончелі і фортепіано ля мінор, − яке знайоме луцьким меломанам зі згаданого концерту 2017 року. Та знову ж таки – як і у випадку з “Ноктюрном”, − незле згадати і відоме прислів’я “Повторення – мати навчання” (в цьому разі навчання сприйманню музики), і той факт, що істинні митці завжди виконують свої твори нешаблонно, і вдумливий слухач завжди відкриє для себе щось незвідане навіть у сотні разів переслуханому творі. Це ж стосується і згаданого фортепіанного тріо (драматургічно – сценок із життя галичан зі щасливим кінцем, де навіть ролі персонажів, − у першій і другій частинах, − чітко розподілені: скрипка – дівчина,  мати – віолончель, батько – фортепіано). У виконанні заслуженої артистки України Наталії Дитюк прозвучали також романси (або ж солоспіви, як їх ще називають) на вірші українських поетів-класиків ­– Лесі Українки (“Знов весна”) та Івана Франка (“Сонет”), інтерпретовані композитором зразки південнослов’янського фольклору (“Ой сумна, сумна темна ніченька” на текст сербської народної пісні в переспіві Якова Головацького ­ – одного зі славнозвісної “Руської трійці”) та зарубіжної поезії (“У мене був коханий рідний край” Генріха Гайне в перекладі Агатангела Кримського). І знову всі виконавці були на висоті, про що свідчили вдячні оплески й квіти від слухачів.

По завершенні концерту ведуча дійства Оксана Єфіменко тепло побажала і тріо, і співачці нових яскравих звершень, успішних гастрольних турне та запросила присутніх відвідувати концерти Волинської обласної філармонії.

 І все ж, яка формула успіху Наталії Дитюк, Петра Тітяєва, Анастасії Бойко та Ярослава Мигаля? “3+1”? У цьому концерті – так, але насправді найважливішими складниками, поза всяким сумнівом, є талант і творча самодостатність кожного з названих митців. У вдалому, гармонійному поєднанні цих складників і полягає формула їхнього успіху.

Ігор БЕРЕСТЮК