Країна, яку продали на органи

Країна, яку продали на органи
Останнім часом ми з вами стали свідками того, як докорінно змінюється наша охорона здоров’я, причому, в гірший бік. Також змінюється і державна служба крові. Мова йде не про її розвиток, а про проникнення в неї приватного бізнесу.
Відомо, що мета бізнесу – прибуток. Мета державної служби крові – забезпечення нас з вами щосекундно кров’ю та її продуктами. Регулювати приватно-державні відносити повинна держава, але ми бачимо, що цього не відбувається. Приватна структура диктує правила гри в службі крові, державі та нам з вами. В Україні сталася деформація самої структури та суті служби крові. А це загрожує втратою управління запасами крові та її продуктів, що може привести до катастрофічних наслідків. МОЗ перестало виконувати свою функцію: формувати державну політику, встановлювати правила гри, готувати нормативно-правову базу, забезпечувати загальний контроль в службі крові. Навпаки, МОЗ протягом останніх років іде на поводу в приватного бізнесу, зокрема ПАТ «Біофарма». В Комітеті Верховної Ради з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування з’явилися лобісти ПАТ «Біофарма». Продаж препаратів плазми крові – це дуже прибутковий бізнес, але в цивілізованих країнах ніхто не посміє порушувати закони при виробництві та реалізації продуктів крові, престиж виробника препаратів крові на першому місці.
Серед безлічі компаній виробників препаратів плазми є, наприклад, компанія Grifols, плазмацентри якої розташовані в Іспанії, Ірландії, Бразилії, США та реалізують свою продукцію в 90 країн світу. 70% плазми постачають донори США, де в 32 штатах Grifols розташував 200 пунктів збору плазми. Закони США дозволяють донорам монетизувати своє тіло, одна плазмадача коштує 30 – 50 $. Донорам дозволяється здавати плазму 104 рази на рік, тобто 2 рази на тиждень. Для бідних верств населення США плазмадача – єдине джерело заробітку. Враховуючи дані ООН, в США 40% населення проживає в бідності, більше 18% в крайній убогості, тому нестачі в плазмі у Grifols, мабуть немає. Але і соціального захисту в донорів також немає, не зважаючи на хронічну втому, часті непритомності. Відомо, що втрата білку призводить до зниження імунітету, що загрожує зростанням інфекційних захворювань, патології печінки та нирок. Не зважаючи на це, охорона здоров’я США орієнтована на прибуток, а не не інтереси пацієнта, не аналізує таку ситуацію та не вживає заходів до обмеження правил плазмадач. Комерціалізація служби крові в Україні наблизить систему донорства до варіанту США.
Закон про донорство, який діє в Україні та по суті знищується, був, навпаки, європейським. Закон захищав донорів на державному рівні. Здоров’я донора було понад усе. Регулярні медичні огляди, аналізи крові, контроль кроводач, пільги та заохочення були стимулом в розвитку донорства. Це був єдиний контингент населення, якому вдалося створити та зберегти умови профілактики та диспансеризації, фактично знищеної в Україні. Державна служба крові була захищена Законом про донорство. Станції переливання крові забезпечували повністю всі лікарняні установи кров’ю, її компонентами та препаратами. В Україні було зареєстровано 33 види препаратів плазми, серед яких були альбумін, фактори згортання, імуноглобуліни. Нам потрібно було тільки розвиватися далі та удосконалювати службу крові, піклуючись насамперед про державну її частину.
Ми були раді, коли в Україні з’явився свій завод-фракціонатор, власником якого є ПАО «Біофарма». Як писав канадський професор економіки Генрі Мінцберг, медицина – це не бізнес, а покликання. Але не для власників ПАО «Біофарма». Їх не цікавило забезпечення населення своєї країни кров’ю та її продуктами. Вони вирішили заробити відразу та багато за рахунок експорту препаратів крові. Для нарощування експортного потенціалу необхідні 3 речі: сировина – донорська плазма, як мінімум 300 тисяч літрів на рік, дозвільна нормативно-правова база та монополізація виробництва. Знаючи, що державна служба крові, яка розвалюється, не забезпечить сировиною, ПАО «Біофарм» вирішило взяти в свої руки заготівлю плазми та збільшити її збір, привертаючи до себе донорів грошовими винагородженнями. Але заважав Закон про донорство, який дозволяв заготовлювати кров та плазму лише державним структурам служби крові, декларуючи безоплатне донорство. Користуючись своїм впливом на МОЗ, можливістю лобіювати свої інтереси в Кабінеті міністрів, ПАТ «Біофарма» брало в оренду приміщення станцій переливання крові(СПК), незаконно заговляючи плазму, відправляючи ї на завод в Білу Церкву, звідтіля препарати плазми експортувались більше ніж в 20 країн світу.
Розуміючи, що поза правовим полем довго не вийде, вирішили терміново змінити 2 статті в Законі про донорство, 15-ту та 22-гу. Для внесення змін до цього закону повинні були залучатися спеціалісти, науковці інститутів трансфузіології. Комітетом Верховної Ради з питань здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування було ініційовано Законопроєкт № 2429 «Про внесення змін до деяких законів України щодо ліквідації штучних бюрократичних бар'єрів та корупціогенних чинників у сфері охорони здоров'я». Назву законопроєкту завуальовано, щоб ніхто не здогадався, та абсолютно не відповідає суті його мети.
А мета зрозуміла та проста: 1. Дозволити заготовляти плазму приватним компаніям, тобто ПАТ «Біофарм»; 2. Створити сприятливі можливості безперешкодно експортувати препарати плазми, які вигитовляються (імуноглобуліни, альбумін та ін.); 3. Зробити неможливим контрактне фракціонування, тобто виробництво препаратів крові іншими компаніями, окрім ПАТ «Біофарма». З цією метою повністю змінили ст.22 Закону про донорство, яка мала назву «Порядок обміну донорсьою кров'ю, її компонентами і препаратами та вивезення їх за межі України». В ній було сказано, що « донорська кров та її компоненти можуть бути вивезені за межі України для одержання з них препаратів, які в Україні не виготовляються чи виготовляються в недостатній кількості, за умови необхідності цих препаратів для потреб системи охорони здоров’я держави і обов’язкового поверненням їх в Україну або в обмін на нові технології виробництва препаратів з донорської крові в порядку, що встановлюється КМУ відповідно до міжнародних норм щодо експорту та імпорту крові». Відповідно новому законопроєкту № 2429, передавати плазму за межі УкраЇни для виробництва препаратів тепер можливо лише «у разі відсутності в Україні функціонуючих виробничих потужностей з виробництва препаратів крові, на яких відповідні суб’єкти господарювання можуть здійснювати діяльність із виробництва препаратів крові», залишивши монополію на виготовлення препаратів плазми лише ПАТ «Біофарма».
Незважаючи на корупціогенность цього законопроеєкту, що підтверджено багатьма юристами, Науково-дослідним інститутом вивчення проблем злочинності ім. академіка В. В. Сташиса, Верховная Рада його затвердила.
Злочинна монополізація ПАО «Біофарма», яка врешті закріпилась в Законі №644-IX від 02.06.20, нам ще відгукнеться. Як виявилось, змінивши статтю 22, ПАО «Біофарма» вставила палки не тільки в свої колеса, вона зробила велику гидоту всій Україні.
Пандемія COVID-19 , охопила весь світ, змусила всі країни переглянути своє відношення до бізнесу і, зокрема, до життя в цілому. Це виклик нам всім. У зв’язку з COVID-19 в березні місяці 2020 створено безпрецендентний Плазмовий Альянс # до якого входять компанії, що займаються плазмовою промисловістю з метою створення гіперімунного глобуліну, препарату, який буде використовуватись в лікуванні COVID-19. Альянс вже зібрав 30 тисяч літрів реконвалесцентної плазми. Він створений для того, щоб зі всього світу зібрати максимальну кількість плазми перехворівших на COVID-19 та швидше виробити рятівний гиперімунний глобулін. Як відомо, ПАО «Біофарма» стало членом Міжнародного Альянсу. # Компанії-учасники повинні відправляти плазму реконвалесцентів в Альянс. Як заявив президент ПАО «Біофарма» К. Ефіменко, вони вже зібрали 350 літрів плазми реконвалесцентів. Яким чином тепер ПАО «Біофарма» відправить плазму в Альянс з урахуванням нового Закону №644, згідно якому вони вже не вправі вивозити плазму з України? Чи порушувати наші закони стало звичним для ПАО «Біофарма»? Але ж Закон про донорство крові та її компонентів, що діяв раніше дозволяв це робить!
Щоб хоча би якось себе пропіарить, ПАТ «Біофарма» з дозволу МОЗ розпочало клінічні випробування імуноглобуліну нормального людського «Біовен моно» вартістю 7000 гр. за 100 мл у ковідних хворих. «Імуноглобулінотерапія не має альтернатив при необхідності швидкого обмеження епідемії інфекційної хвороби, до збудника якої відсутня специфічна вакцина», говориться в монографії 2013 г. Казмірчук В. Е. та Мальцев Д. В. «Імуноглобуліни та імуноглобулінотерапія». Недивно, що виявлені позитивні результати при застосуванні «Біовен моно», бо застосування внутрішньовенного імуноглобуліну при інфекційних процесах не є новиною, він давно вже застосовується в усьому світі.
Попит на імуноглобуліни збільшується в усьому світі не лише через зростання інфекційних захворювань, а і через зростання кількості первинних та вторинних імунодефіцитів, багатьох неврологічних та інших хвороб. Наші станції переливания крові виробляли його в достатній кількості для внутрішньом’язового застосування. До речі, невідомо, який шлях введення імуноглобуліну краще при COVID-19, враховуючи вірогідність небезпеки тромбозу при внутрішньовенному введенні, що і підтвердили клінічні випробувания. Цей факт неможливо не брати до уваги, враховуючи дані про те, що пневмонія при COVID-19 супроводжується тромбозом дрібних судин в легенях та потребує застосування антикоагулянтної терапії. Тут останнє слово залишається за клініцистами, чому віддавати перевагу, внутрішньом’язовому чи внутрішньовенному імуноглобуліну, який однозначно збільшує в’язкість крові, підвищуючи ще більше ризик виникнення тромбозів. Епідемія COVID-19 має тенденцію до зростання і отримані позитивні клінічні результати призведуть до більш широкого використання «Біовен моно».
Але як бути, якщо вартість препарату непосильна для хворих, а експорт імуноглобуліну постійно зростає? В 2019 році згідно товарно-митній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності за друге півріччя 2019 року (код ТН ЗЕД 30020) ПАТ «Біофарма» экспортувало близько 400000 упаковок імуноглобуліну в 20 країн світу (ІндІю, Казахстан, Азербайджан, Німеччину, Туніс, Сент Кітс та Невіс, Саудівську Аравію та інші). І всупереч забороняючій 22 статті Закону про донорство крові та її компонентів. Цього препарата вкрай не вистачає українцям. Цього року лише протягом 6 місяців экспорт імуноглобуліну майже досяг минулорічної річної кількості. Чому б МОЗу не сформувати держзамовлення на імуноглобуліни та інші імунобіологічні препарати з крові, що виробляє ПАТ «Біофарма» за більш помірні ціни для населення України? Чому дозволило Міністерство охорони здоров'я (МОЗ) та Кабінет Міністрів України (КМУ) експорт цих препаратів, коли населеня України не забезпечено в достатній кількості ними, тим більше в період пандемии? Це вимога все тієї ж 22 статті Закону про донорство крові та її компонентів.
Ось чому в терміновому порядку з’явився новий законопроект №3648, ініційований тим же Михайлом Радуцьким. В статті 3, п. 4 говориться, що тепер виробництво та обіг препаратів крові здійснюється не згідно Закону про донорство, який допускав экспорт препаратів крові лише після повного забезпечення ними населення України, а згідно Закону «Про Лікарські засоби», в якому відсутні обмеження до експорту препаратів крові. Це в Україні. Відповідно до європейских рекомендацій, ми, як держава, зобов’язані регулювати забезпечення свого населення в достатній кількості кров’ю та її продуктами, тобто компонентами та препаратами, незалежно від того, що препарати крові – це біологічні лікарські засоби, які виготовляються з рідкої тканини людського організму – плазми крові.
Якби наші законотворці піклувалися про людей, вони зобов’язані були б внести поправку в Закон «Про Лікарські засоби», обмежуючу експорт препаратів крові у випадку дефіциту їх для населення України, але вони цього не зробили, не виключено, що свідомо або по дурості. І зараз ПАТ «Біофарма», як і будь-яка приватна компанія, може вільно експортувати будь-які препарати крові, заробляючи на наших донорах великі гроші. Тим більше, що попит на такі препарати плазми, як імуноглобулін и альбумін, в світі зростає. Їх виробництво в найближчі роки буде домінувати на світовому ринку фракціонування плазми. #
Окрім того, Законопроект знімає всі пільги, протягом декількох років, нашим донорам за здачу крові, оплачуватись буде лише плазмодача для ПАТ «Біофарма», приватної компанії. Куди пійде донор в першу чергу, туди, де платять гроші, чи на державну станцію, де приймають лише безоплатних донорів ? Питання риторичне. А як тепер будуть забезпечуватись кров’ю наші хворі люди ?
Все, що відбувається з ломкою служби крові – це глибока неповага нашої влади до людей, відсутність морально-етичного виховання, емпатії у тих, хто при владі та змінює закони в нашій країні. Вина в розваленні державної служби крові лежить и на тих, хто там працює, мовчить та навіть не намагається щось змінити, ховаючись від проблем та боячись втратити своє робоче місце. Саме сумне – це відтік професіональних кадрів, в трансфузіологію не підуть молоді спеціалісти. Престиж трансфузіолога втрачено, буде відтік донорського потенціалу у зв’язку з відміною пільг за кроводачу. Власники ПАТ «Біофарма», самі того не розуміючи, можуть понести великі збитки, тому, що розрахунок на оплату плазмадачі себе не виправдає. Плазмацентрів дуже мало, конкуренція з донорами, що здають кров, створить конфлікт інтересів, дефіцит крові негативно відіб’ється на хворих. Не кожна область України потерпить конкурента у вигляді приватної компанії, в державній службі крові її просто не допустять орендувати приміщення на СПК. Окрім того, рентабельність та прибутковість виробництва на ПАТ «Біофарма» низька з тієї причини, що вихід білку з 1 літру плазми у них низький – 120-130 грамів замість необхідних 220, тому, що перелік препаратів плазми, яка виробляється на заводі, обмежений у порівнянні з тим, що виробляли станції переливання крові. Велика кількість відходів виробництва – це викинута донорська плазма. На багатьох СПК вихід білку з 1 літру плазми досягав до 246 г., тому, що виробляли 33 препарати плазми, лікарських засобів, які зареєстровані в Україні. Якщо вже побудовано завод, то необхідно подумати щодо його продуктивності, щодо створення раціонального співробітництва з державною службою крові, щоб уникнути його банкрутства.
В Законопроекті №3648 перекручена суть донорства крові через некоректність самої термінології, порушуючи діюче законодавство України та правові міжнародні зобов’язання. Основи законодавства України про охорону здоров’я (ст. 46), Закон про донорство передбачає дачу крові донором для подальшого лікування та виготовлення лікарських препаратів. Той же термін в Наказі МОЗ №1112, от 14.12.10 (п. 1.1): взяття крові у донора, але ні в якому разі не заготовку крові, як це звучить в законопроекті № 3648. «Заготівля» передбачає лише промислову заготовку крові для подальшого виробництва препаратів та отримання прибутку. Кров – це, м’яко кажучи, дещо інше, ніж «заготівля рогів і копит». Термін безоплатної дачі крові чи плазми закріплено в Директиві ЄС ЕС 2001/83/ЕС (19), де сказано, що ЄС повністю підтримує Раду Європи у сприянні добровільної, безкоштовної здачі крові чи плазми щоб досягти в ЄС самозабезпечення постачання препаратами крові та гарантування дотримання етичних принципів при торгівлі терапевтичними субстанціями людського походження. Таким чином, законопроект не регулює правові відносини при дачі крові в комунальних и спеціалізованих державних закладах, залишаючи їх поза правовим полем тому, що мова йде лише про заготівлю крові, плазми суб’єктами господарської діяльності. Іншими словами, цей законопроект сприяє діяльності лише нашого монополіста.
В умовах безперервних бойових дій – ламати через коліно стратегічну державну службу крові – це злочин. Всі, хто так завзято 30.09.2020 підтримав черговий корупційний законопроект №3648, не розуміючи, що всі вони, їх діти, батьки, родичі знаходяться під Богом. В будь яку хвилину кожному з них може знадобитися людська кров чи її продукти. Долетіти в «Шаріте» чи іншу клініку можна просто не встигнути. До того ж, пандемія нам всім продемонструвала, що кожен з нас зараз знаходитися в такому собі ковпаці, коли тобі нікуди бігти. Не допоможе чартерний літак, його можуть не прийняти в жодній країні, рятуватись прийдеться тут, вдома, і надіятись потрібно лише на свою країну, своїх лікарів, донорську кров своїх співвітчизників. Тому не варто так безвідповідально знищувати медицину, закривати лікарні, так злочинно знищували службу крові. Альянс виробників плазмових препаратів продемонстрував нам, що люди здатні в критичних ситуаціях разом збирати найдорожче, що є у світі – власну кров, щоб як можливо швидше допомогти собі та своїм побратимам. Наші парламентарі в турборежимі створюють законопроєкти, проституірующі нашу країну, продаючи землю, дозволяючи «зливати» в країну заборонені в ЄС пестициди, розпродаючи людські органи. Адже кров – це людський орган людського тіла. Говорячи словами Мандельштама, мы живемо, під собою не відчуваючи країни. Розпродана країна – це вже не країна, а жалюгідна територія.
Президент ГО «Асоціація безкорисливого донорства крові «Покрова»
Лікар трансфузіолог вищої категорії Вахненко Лариса Михайлівна
+380504136565