Трембіта, бугай, тулумбас: забуті музичні інструменти української культури
Україна - квітуча, мелодійна земля. Тут народилися справжні виконавці української пісні. А наша пісня звучить ще з далеких часів Київської Русі.
З малечку мамина колискова пестить душу, з піснею зустрічають гостей, святкують українські весілля, піснею розраджують душу.
В серці кожного українця є часточка любові до музики. З малечку батьки віддають дітей в музичні школи або самі навчають грати на музичних інструментах. Так виростали майбутні митці української пісні. Та мало хто знав, що колись такі інструменти виготовлялися з глини, посуду або навіть кінського волосся. Чимало українського приладдя знаходиться в музеях, всі охочі вивчають культурне надбання народу. Деякі старовинні музичні інструменти лежать на горищі у наших бабусь та дідусів. Але ж поприпадали пилом і мелодії явно давно вже забуті. Тож пропонуємо разом пригадати, яким музичним інструментом зустрічали ворога, а яким на вечорницях грали.
Чи чули ви щось про такий інструмент, як трембіта? Колись ця палка завдовжки з 1,5 метри була головним зв'язком вівтарів з селом. Це свого роду такий собі мобільний телефон. Цікаво, що й зараз у Карпатах чути мелодію трембіти. А виготовляють цей інструмент з"громовиці", тобто смереки, в яку вдарила блискавка. Трембітою сповіщали народження дитини або ж навпаки відхід людини у вічність. З нею колядували, з нею й на весіллі гуляли.
Інструмент, який відтворює кування зозулі- окарина. Виготовляють його з глини або дерева. Він має 10 отворів та пристрій, через який подається свист. Важливо, що це хороша забавка маленьких дітей. І свого часу окарину вважали оберегом для малечі від злих духів.
Ревіння бугая нагадує інструмент з такою ж назвою бугай або бербениця. Виготовлення цього музичного інструменту досить цікаве. Майстри беруть діжку, обкручують її шкірою, прикріплюють волосся від кінського хвоста. А потім вставляють руку в діжку і тягнуть за хвіст чим душ. Рок-група "Onuka" використала бугая у своєму треку "Vidlik".
Невід'ємною частиною військового побуту був тулумбас. Це такий собі казан, в який били щосили. Часто тулумбас брали в похід. Прив'язували його до сідла, а коли потрібно було скликати раду або бачили наближення ворога, били в цей казан. В Запорізькій Січі тулумбас був священим і належав довбушу- військовому службовцю.
У давнину хлопець, який кохав дівчину, дарував її дримбу. Цей інструмент відомий ще з часів неоліту. Адже припускають, що ним вигравали ще на кістках мамонтів. Дримбу вважали жіночим музичним інструментом. В руках жінки дримба відтворювала неймовірні звуки.
В сучасному музичному просторі всім добре відома скрипка. А колись його замінював гудок, гудочок, гудище. Назви залежали від розміру інструменту. Він мав три струни, а грали на ньому дугоподібним смичком. При грі на гудочку, його притискали до колін або грудей. Свого часу цей інструмент вважали бісівським, тож у майстрів вони були вилучені та знищені.
Волинка-улюблений інструмент українців. Майстри вичавлювали шкіру з коси або теляти, створювали так званий міх і наповнювали його повітрям. Потім музикант натискав на волинку ліктем і відтворював верескливу мелодію. Під таке звучання майстер міг виконати один куплет пісні. До волинки ставилися з особливою обережністю, тож і оздоблення було відповідне: брязкальцями, китицями тощо. Особливо цей музичний інструмент шанувався на Запорізькій Січі.
Торбан або панська бандура- дорогий вишуканий інструмент, який був окрасою всіх вечорниці. На ньому грали справжні віртуози, майстри своєї справи. Однак у XIX столітті він зник, тому що простому люду був не доступний.
Ліра, бубон, цимбали- музичні інструменти, які робили культуру нашого народу яскравішою, багатшою. Український народ наповнював своє нутро мелодіями цих інструментів. Наша культура повна майстрів та віртуозів, головне пам'ять минувшини.